Знову вдома. Різдв’яний Львів

У человека две родины.
Одна — где он родился.
Вторая — где его сердце (с)

 

 

Різдво. Стук колес і за 10 годин настрій змінюється на протилежний. Аж ніяк яскраві вогники Києва і метушня не хочуть вести мене до позитива. А ось похмурі і вузьки вулички Львову — напроти. Різдво — міфічне свято міфічного героя. Але скільки людей мають привід для свята. В жодній центральній чи східній області Різдво не святкують, ну у порівнянні.
У маршрутках Львівських п»янчуги співають колядки і всі їм вторять. На площі також ніяких бійок, а лише привітання і співи людей. Притому це не просто демонстрація вокальних данних, а справді спів серця. Не питайте, як це відрізняю, це треба відчувати. Є речі, які не треба піддавати скурпульозному аналізу, як в мене зазвичай водиться, а треба сприймати серцем.

Так ось, така річ — місто старіше за спогади…




Добавить комментарий